Росія знищує мирне населення та влаштовує геноцид українців

Світ має визнати: те, що сьогодні відбувається в Україні – це справжній геноцид.

Велика українсько-російська війна триває вже майже місяць, але видається, що багато хто так до кінця і не зрозумів, яку основну мету переслідують ті, хто розв’язав цей апокаліпсис 21 століття. Захоплення нових чи «історичних» територій, як думає багато хто, повернення у лоно «руского міра» заблуклих «овечок», обдурених австрійським генштабом – все це справді може бути метою агресора, але проміжною. Вочевидь, ціль куди масштабніша і страшніша, ніж здається на перший погляд.

Якщо розібратися, російському режиму, теперішній Росії насправді не потрібні території. Вона просто не може дати їм ради. Це показує і приклад загарбаних територій Грузії, й нещодавня історія окупованих територій України. Повна відсутність інвестицій та загалом колапс будь-яких економічних відносин.

Славнозвісні курорти Абхазії фактично перетворилися на руїни, а тиша деяких районів окупованого Донецька робить їх подібними до кадрів з фільмів про постапокаліпсис. Певним винятком може бути лише Крим, але виключно через бажання Росії зробити з нього одну велетенську військово-морську базу.

Росії точно не треба і люди (хіба що у вигляді гарматного м’яса), які проживають на окупованих територіях. Більшість з них приречені перебиватися у злиднях або просто покинути нещасні землі. Окуповані райони Грузії, самого Донбасу просто знелюдніли після приходу туди «визволителів».

Саме Велика українсько-російська війна переконливо показала, що ідеї захоплення нових територій і просування «руского міра» можуть бути лише інструментами для досягнення основної цілі та завдання, яке на сьогодні (і не лише сьогодні) несе Росія. І це її надзавдання — знищення.

Знищення всього, що відрізняється від її власного похмурого сірого тла. Що несе печать інакшості. Особливо того, що самі росіяни через дивний викрут самосвідомості вважають своєю власністю. Саме тому дії Росії проти нас правильніше назвати не війною, а геноцидом. Зрештою, вони цим займалися ціле 20-те століття і зараз взялися продовжувати.

Суть геноциду полягає в намаганні будь-яким способом знищити окремі групи населення чи цілі народи за расовими, національними, політичними, релігійними мотивами.

Фундатор дослідження Геноциду Рафал Лемкін писав наступне: «Взагалі кажучи, геноцид не обов'язково означає негайне знищення нації, крім випадків, коли здійснюються масові вбивства всіх її членів. Він радше означає скоординований план різних дій, спрямованих на знищення суттєвих основ життя національних груп з метою їхнього знищення. Метою такого плану буде розпад політичних і соціальних інститутів, культури, мови, національних почуттів, релігії та економічного існування національних груп, а також знищення особистої безпеки, свободи, здоров'я, гідності та навіть життя осіб, що належать до таких груп».

Будь яка «українськість», за російською доктриною, підлягає знищенню
Загалом російську офіційну політику щодо України можна озвучити двома основними тезами: знищення українців як самостійної політичної нації та знищення як окремої етнічної групи.

Іншими словами, ви може бути етнічним українцем з глибинки Чернігівщини чи маріупольським греком з українським громадянством. І у тому, і в іншому разі, за російською доктриною, ви підлягаєте знищенню. Оскільки для сучасної Росії будь-яке поєднання зі словом «український» – це прямий стимул до дії. Будь-яка «українськість», за цією доктриною, підлягає знищенню.

Геноцид у фактах

Цілеспрямоване знищення мирного українського населення та об’єктів інфраструктури.

Мабуть, в усіх перед очима зруйнована будівля маріупольського драматичного театру, під завалами якого опинилися сотні людей. Певно, всі також знають, що по периметру цього театру містилися спеціально для пілотів великі написи російською «Дети». Проте це, здається, лише послугувало для росіян додатковим стимулом, аби скинути на цю будівлю велетенську бомбу.

На жаль, ця історія є не винятком, а лише одним з безлічі інших епізодів масового вбивства росіянами українського мирного населення. Обстріли з реактивної артилерії та просто гармат, бомбардування авіацією житлових кварталів Харкова, Маріуполя, Сум, Миколаєва та десятків міст і селищ стали буденністю цієї війни.

Хоча з воєнного погляду ці об’єкти не мають жодної ваги – вони переважно є укриттями для мирного населення, і росіяни про це не можуть не знати. Проте з наполегливою системністю вони завдають своїх ударів саме по таких об’єктах, що може означати лише одне – росіяни налаштовані знищити максимальну кількість українців і деморалізувати тих, хто вцілів.

Яскравим підтвердженням цього може бути ситуація з обстрілами українських шкіл. Так, згідно з офіційною статистикою, загальна кількість шкіл, пошоджених внаслідок обстрілів російськими загарбниками, сягнула 402, 64 школи були повністю знищені.

«Тихий» терор на окупованих територіях
Якщо страшні руйнування великих українських міст одразу стають надбанням світових медіа, то те, що відбувається в окупованих аграрних регіонах країни, переважно залишається за кадром, або в найкращому разі стає надбанням місцевих груп у соцмережах. При цьому через віддаленість іноді дуже складно отримати реальні фотодокази подібних вбивств. Поки що ми маємо дуже багато повідомлень з різноманітних місцевих чатів про викрадення та вбивства місцевих активістів або просто місцевих мешканців, які опинилися не в тому місті і не в той час.

Перехоплені розмови російських солдат також свідчать, що у них є внутрішні вказівки щодо жорстокого ставлення до українців на окупованих територіях. «…ну у нас приказ, похер гражданские – не гражданские, валить всех нах…р…».

Зафіксовані випадки виселення місцевих мешканців зі своїх будинків, а також відбирання у них продуктів та речей. Попри наростаючу гуманітарну кризу, російські військові ведуть цілеспрямовану стрільбу по тих українцях, що покидають окуповані території.
Створення міграційної кризи

Якщо ви одразу не можете вбити все населення, ви можете спробувати зігнати його з місць проживання. Бомбардування та обстріли населених пунктів призвели до того, що була спровокована найбільша гуманітарна криза з часів Другої світової війни. Лише за кордон виїхало вже понад 3 мільйони українців. Згідно з прогнозами ООН, загальна кількість внутрішньо переміщених осіб в Україні може становити 6,7 мільйонів людей, а загальна кількість біженців та переміщених осіб може сягати 10 мільйонів.

Отже, може йтися про тотальне знелюднення цілих великих регіонів в Україні. Знелюднення, яке має умисний характер і спровоковане прямими ударами по об’єктах інфраструктури та житлових районах, жорстокістю російської армії до українців на окупованих територіях, гуманітарною катастрофою.

Провокування техногенних катастроф
Росіяни системно завдають ударів по об’єктах, аварія на яких може спричинити масштабну техногенну аварію, викликати паніку та, зрештою, чергову хвилю міграційної кризи.

У ніч з 3 на 4 березня росіянами була обстріляна Запорізька атомна станція. Лише дивом не сталося техногенної катастрофи. Ця новина викликала паніку серед місцевого населення, люди почали активно вживати таблетки з йодом, що мало негативний наслідок для їхнього здоров’я.

Перед тим росіянами була захоплена недіюча Чорнобильська АЕС, тимчасове знеструмлення якої також могло викликати масштабну техногенну катастрофу. Зрештою, 21 березня окупантами були обстріляні «Сумихімпром», внаслідок чого стався витік аміаку. Аварію було локалізовано, але ситуація була дуже загрозливою.

Вбивства українських священників
Як і при будь-якому геноциді, ті, хто його чинять, насамперед намагаються знищити ідеологічні основи, на які спирається конкретна група чи етнос. Сьогодні вже можна говорити про планову кампанію з вбивства українських священників, що стоять на позиціях незалежності української церкви. Йдеться про священників Православної церкви України, яка чітко задекларувала свою незалежність від російської церкви.

Так, за інформацією ПЦУ, станом на 16 березня було пітверджено інформацію про загибель трьох священнослужителів. Отець Максим Козачина був розстріляний в Іванкові буквально в перші дні вторгнення, отець Ростислав Дударенко загинув на блок-пості у Ясногородці, а капелан отець Платон Моргунов був вбитий у Волновасі. Ще з десятьма священниками відсутній зв'язок, серед них єпископ зі Слов'янська Всеволод Матвієвський.

Русифікація
Ми вже бачили, як процеси русифікації відбувалися в окупованих районах Донецької та Луганської областей. Українська мова та культура були буквально «вичищені» з навчальних закладів, всюди пропагується лише російський культурний контекст.

Тепер прийшов час для цього нових окупованих територій. Так, згідно з повідомленням міського голови Мелітополя, сьогодні російські солдати обходять кожну школу у місті і схиляють вчителів розпочинати з 1 квітня навчальний процес російською мовою за незрозумілою програмою.\

Промисловість. Тактика «випаленої землі»
Російські війська атакують найбільш промислово розвинуті регіони України. Здавалося б логічним, що росіяни мали б зберегти ці потужні промислові об’єкти принаймні для підсилення своєї власної інфраструктури. Але, вочевидь, «остаточне розв'язання українського питання» потребувало також повне знищення промисловості.

Саме через знищення економічного базису, зокрема знищення промисловості, є шляхом вирішення основного завдання Кремля – знищення українства. Потужні промислові центри Сходу України зі знищеними підприємствами будуть приречені на депопуляцію. Людям просто не буде з чого себе прогодувати.

Перші чіткі сигнали цього вже видні на долі Маріуполя. Так, на момент написання цієї статті, за словами заступника міського голови Маріуполя Сергія Орлова, жоден місцевий завод не працює, а завод групи Метінвест "Азовсталь" розбомблений. "Нічого не працює. Усе стоїть. Запустити це все вже не можна. "Азовсталь" розбомблено. Повністю. Дуже багато авіанальотів припало на "Азовсталь", – заявив він. Нагадаємо, саме «Азовсталь» разом з Маріупольским металургійним комбінатом є найбільшим металургійним підприємством України.

При огляді всіх наведених вище фактів створюється стійке враження, що ми маємо справу не з наслідками бойових дій чи «ексцесом виконавця», а з певною системою, кінцевою ціллю якої є знищення українства етнічно та політично на окупованих територіях шляхом масових вбивств, створення непридатних умов для життя та провокування масової міграції. «Остаточне розв'язання українського питання» – як точно відзначив один придворний політолог, який рано чи пізно не уникне зі своїми господарями Гаазького трибуналу.

Піти на поступки Росії – це ніби добровільно зайти в газову камеру

Сьогодні різноманітні експерти та політики у західних медіа досить часто ставлять питання – а чому, зрештою, Україні не піти на якісь поступки, не погодитись принаймні на якісь умови, що сьогодні висуває Росія. Проте у своїх міркуваннях ці політики та експерти припускаються однієї засадничої помилки – очікувані поступки України для росіян – це не ціль, а лише інструменти для досягнення основної мети – знищення України як держави, а українців як нації. Лише досягнення цієї мети, в уявленнях росіян, дозволить перейти їм до нового етапу з побудови їхньої квазіімперії. Про подібні плани створення «союзної держави» повідомляли ще до війни західні журналісти. З незалежною державою Україна та з українським народом ці плани будуть скидатися просто на марення божевільного. Якими вони, до речі, і є.